Личная анкета Олександра Ярмака

Мені іноді здається, що я маюсь по всім закуткам своєї душі та збираю там свої трупи, бо помираю не раз, а потім кладу їх у шафу. Ні, у мене немає крайнього ступеня шизофренії... Цих трупів я потім спалюю. А попіл кладу в коробочку, як спогад, що це в мене відболіло. Іще я думаю, що окрім відболілих подій я маю людей, які в мені теж відболіли, мої чуття до них. У моєму світі все складно - і не тому, що так склалося природньо, а тому що я все ускладнюю. І собі, і іншим. Одного разу мені сказали, що я "ображаюсь на будь-які нісенітниці, але ніхто не може ображатись так гарно як я... та це мені все одно не підходить." Я думаю, що це не правда. Але цьому чоловічку я вірю більше, ніж собі. Я пишу - пишу не вірші(хоча так це називають ті, хто чув), я пишу свою душу, втілюю її у реальність, матеріалізую... зараз, саме зараз, я спалюю останніх трупів мого минулого. Це ті люди, і ЛЮДИНА, і події, які відболіли - я починаю нову главу у своїй ще поки не редагованій богом книзі!